Навіщо я створила цей блог?

Я - на всю голову помішана людина.

Заходи сонця захоплюють мене настільки, що пройти повз прекрасні розводи освітленого сонячним промінням газу - і не сфотографувати їх для мене дуже, дуже важко. А у випадках, коли природа підготувала особливо феєричне видовище і в рюкзаці не виявилось фотоапарата, я здатна впасти в справжню майже депресію, і згадувати цей неприємний збіг обставин наступні кілька днів.

Я чесно старалась побороти в собі цю залежність, але злопам’ятні приступи самоїдства "А могла б і сфотографувати!" псували настрій мені і життя близьким людям. Я свідомо залишала вдома фотоапарат і кожної вечірньої прогулянки проводила собі психотренінг нічого-страшного-ти-переживеш. Довгий час це навіть працювало... Поки не... сталось...


Майже рік тому я з чоловіком переїхали жити в квартиру із вікнами прямісінько на захід. Тут, з п’ятого поверху, видно всю околицю і небо не закриває абсолютно нічого. В деяких місцях виступають смішні багатоповерхівки, які роблять горизонт схожим на лінію з конструктора леґо, а інколи навіть літаки, вилітаючи з аеропорта, розрізають на частини небо і воно, повільно та терпеливо, зцілюється. Кожного дня. До всієї краси, хтось багато років тому посадив біля дому ялинку - найбільшу ялинку зі всіх, які доводилось мені бачити. Більших ялинок я не бачила навіть по телевізору, хм.


Словом, не можу я не фотографувати це все, розумієте? А якщо не можу, то нащо й боротися з цим? Так сталось, що краса виявилась сильнішою за мене і, здається, це чудово.

Тому, ось вже досить великий проміжок часу, я фотографую кожен красивий захід сонця. Інколи фотографую кожен день цілий тиждень, а буває, що роблю по 200 фотографій за день.

Так навіщо я створила цей блог і нащо викладати сюди стільки фото заходів сонця?

А чому б і ні?